Особняк Алчевських
49°59′57″ пн. ш. 36°14′24″ сх. д. / 49.9990368° пн. ш. 36.2399322° сх. д. / 49.9990368; 36.2399322
Країна Україна[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
РозташуванняХарків[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Типпам'ятка культури і будівля Редагувати інформацію у Вікіданих
Тип будівліособняк
Поверхів2
Матеріалцегла
Стильнеоренесанс
АрхітекторБекетов Олексій Миколайович
Дата заснування1893 Редагувати інформацію у Вікіданих
Побудовано1893
Прибудовирадянські прибудови з боку саду (ХХ століття); Каплиця Архангела Михайла (1997)
Відомі мешканціАлчевські
Статус пам'ятка архітектури та містобудування місцевого значення № 7088-Ха та пам'ятка історії місцевого значення № 78
Адресавулиця Жон Мироносиць 13
Особняк Алчевських. Карта розташування: Україна
Особняк Алчевських
Особняк Алчевських
Особняк Алчевських (Україна)
Мапа
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Особняк Алчевських — колишній особняк видатної сім'ї Алчевських, побудований у 1893 році за проєктом Олексія Миколайовича Бекетова у центрі Харкова на вулиці Жон Мироносиць, 13[2]. Будівля включена до переліку пам'яток архітектури та містобудування місцевого значення (охоронний № 7088-Ха) та до переліку пам'яток історії місцевого значення (охоронний № 78)[3]. Нині в будівлі знаходиться Палац Культури Головного управління Національної поліції у Харківській області[4].

Історія

[ред. | ред. код]

Спорудження

[ред. | ред. код]

1862 року засновник Харківського торгівельного та земельного банків, український промисловець, банкір, громадський діяч, меценат Олексій Кирилович Алчевський одружився з українською педагогинею, організаторкою народної освіти, меценаткою, письменницею, засновницею Харківської жіночої недільної школи Христиною Данилівною Журавльовою[5][6]. 1889 року їх дочка вийшла заміж за харківського архітектора Олексія Миколайовича Бекетова, який у 1893 році звів для сім'ї Алчевських на сучасні вулиці вулиці Жон Мироносиць (тоді провулок Касперівський) розкішний особняк в ренесансному стилі, що оточений садом[7][8]. Власницею будинку була дружина Олексія Алчевського — Христина Алчевська (до шлюбу Журавльова). 1896 року на цій же вулиці він звів будинок для недільної школи Алчевської[9][10], а 1897 власний особняк навпроти будинку Алчевських.

Пам'ятник Шевченкові

[ред. | ред. код]
Докладніше: Пам'ятник Тарасові Шевченку (садиба Алчевських)
Пам'ятник Шевченкові. На фото — Л. Мацієвич, М. Міхновський і С. Паньківський

У 1900 році на території саду в садибі Алчевських першого в Україні пам'ятника Тарасу Григоровичу Шевченку, не дивлячись на офіційну заборону царської влади[11]. Постать поета була особливо шанованою в сім'ї просвітників Алчевських. Погруддя поета виконав з білого мармуру скульптор Володимир Олександрович Беклемішев, майже одноліток Бекетова, як і останній, теж закінчив малювальну школу Марії Раєвської-Іванової у Харкові та Петербурзьку академію мистецтв. Біля цього пам'ятника часто збиралась студентська молодь, вихованці недільної школи, поети-початківці та гості Алчевських, серед яких, наприклад, були український політичний та громадський діяч Микола Іванович Міхновський, перший авіатор українського походження громадський і політичний діяч Левко Макарович Мацієвич, український актор Северин Федорович Паньківський та інші.

Сімейне щастя родини Алчевських тривало недовго. В 1901 році на Варшавському вокзалі у Санкт-Петербурзі трагічно загинув голова сім'ї Олексій Алчевський[12][13]. Будинок сім'ї, особняк Бекетових і недільна школа для покриття боргів були виставлені на продаж. Новим власником садиби стає дійсний статський радник Микола Помпейович Шабельский[11]. З нього Христина Алчевська взяла зобов'язання не реконструювати й не зносити ні садибу, ні пам'ятник Тарасові Шевченку, не будувати, й не встановлювати жодних нових споруд і монументів[11].

Ймовірно, пізніше новий власник порушив зобов'язання і бюст Шевченка забрала назад родина Алчевських, де він й зберігався до 1932 року. На початку 1930-х років, коли у Харкові було відкрито Шевченківську картинну галерею, викладач місцевого юридичного інституту, син Олексія Кириловича, Алчевський Микола Олексійович (1872—1942)[14] передав пам'ятник до її фондів. Після закінчення Другої світової війни бюст реставрували та відправили до Київського державного музею Т. Г. Шевченка, де він наразі й експонується. Постамент від пам'ятника втрачений.

Націоналізація

[ред. | ред. код]

В 1917 році будинок був націоналізований. За наказом одного з організаторів «червоного терору» Фелікса Дзержинського в будівлі колишніх просвітників і меценатів у 1921 році розмістився клуб всеросійської надзвичайної комісії по боротьбі з контрреволюцією, які особливо відомі своїми звірствами у Харкові[8][15][16]. З боку саду в 1945 та у 1950-х (архітектор Чорноморченко М. Ф.) зроблено прибудови, що повністю знищили дворовий фасад пам'ятки, від якої залишилася лише парадна частина

У 1997 на території садиби споруджено каплицю Архангелу Михаїлу[17] та дзвіницю, та у 1995 — пам'ятник співробітникам внутрішніх справ, які загинули під час виконання службових обов'язків. Пам'ятник у вигляді Архангела Михаїла, що мечем вістрям донизу поборює гідру як уособлення злочинності. Автори — скульптор А. Н. Іллічов, архітектор С. Г. Чечельницький[18]. У споруді розташована концертна зала та діяв харківський морський музей. Нині у будівлі розміщується Палац культури Головного управління Національної Поліції в Харківській області. В залі будівлі відбуваються концерти та творчі зустрічі[4].

Сидить ліворуч — Олексій Алчевський, позаду нього стоїть Христина Алчевська. Стоять, ймовірно, брати Христини: Михайло та Леонтій, сидить її батько, Данило Журавльов. 1860-ті рр.

Архітектура

[ред. | ред. код]

Особняк являє собою невелику віллу-палац в італійському стилі, що оточена розкішним садом. Побудована за проєктом архітектора Олексія Миколайовича Бекетова на зразок італійських заміських вілл епохи пізнього Ренесансу і спочатку з усіх боків була оточена відкритими терасами. Парадні, що збереглися, відрізняються гармонійністю оформлення у формах пізнього класицизму. Фасади прикрашені барельєфами на рослинну тематику та з зображеннями дітей, пілястрами й карнизами. Між вікнами другого поверху розташовані каріатиди з капітелями іонічного ордера. На дахах будівлі й терас була балюстрада, що збереглася лише частково. Будівля легка і затишна, саме у стилі своїх господарів Алчевських, які велике значення надавали меценатству, освіті, прогресу. Сад у садибі не зберігся, нині на його місці сквер із сучасними насадженнями.

Галерея

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Wiki Loves Monuments monuments database — 2023.
  2. ↑ Особняк Алчевських | Харківська мапа. khuamap.netlify.app. Процитовано 4 березня 2025.
  3. ↑ Наказ Міністерства культури та інформаційної політики України від 4 червня 2020 року № 1883 «Про занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України»
  4. ↑ а б ДК Милиции (Дом Алчевских), Харьков - Афиша мероприятий | Интернет-билет. ДК Милиции (Дом Алчевских), Харьков - Афиша мероприятий | Интернет-билет (рос.). Процитовано 4 березня 2025.
  5. ↑ Алчевський Олексій Кирилович — Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Архів оригіналу за 11 жовтня 2021.
  6. ↑ слово, Наше (13 жовтня 2022). Просвітителька українського Донбасу. Наше слово (укр.). Процитовано 1 лютого 2025.
  7. ↑ Кохання, що будує міста. artmuseum.kh.ua. Процитовано 5 липня 2024.
  8. ↑ а б Особняк Алчевських в Харкові. zabytki.in.ua. Процитовано 1 лютого 2025.
  9. ↑ Недільна жіноча школа Христини Алчевської | Харківська мапа. khuamap.netlify.app. Процитовано 1 лютого 2025.
  10. ↑ Усік, О. Ю. Недільна жіноча школа Христини Ачевської. Енциклопедія Сучасної України (укр.). Процитовано 24 червня 2024.
  11. ↑ а б в Перший пам'ятник Шевченкові | Харківська мапа. khuamap.netlify.app. Процитовано 4 березня 2025.
  12. ↑ Електронна бібліотека "Культура України". elib.nlu.org.ua. Процитовано 1 лютого 2025.
  13. ↑ АЛЧЕВСЬКИЙ ОЛЕКСІЙ КИРИЛОВИЧ. resource.history.org.ua. Процитовано 1 лютого 2025.
  14. ↑ Осинцева, Л. П. Алчевський Микола Олексійович. Енциклопедія Сучасної України (укр.). Процитовано 20 червня 2024.
  15. ↑ Темная история здания Харьковского ЧК на самой тихой улице центра. Харьков - куда б сходить? (укр.). Процитовано 4 березня 2025.
  16. ↑ Красный террор: как изувеченные тела стали орудием пропаганды и остаются ими поныне. АРГУМЕНТ. Процитовано 4 березня 2025.
  17. ↑ Часовня Архистратига Божия Михаила по адресу Харьков, Жен Мироносиц, 13 – отзывы, фото, цены, телефон и адрес на Харьков Инфо. Харьков Инфо (рос.). Процитовано 4 березня 2025.
  18. ↑ Памятник погибшим полицейским. wikimapia.org (рос.). Процитовано 4 березня 2025.

Джерела

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Особняк_Алчевських&oldid=44825430