Вулиця Дарвіна Харків
Вулиця Дарвіна
Район	Київський
Колишні назви
Садово-Куликівська вулиця (до 1920-х)
Загальні відомості
Протяжність	610 м
Транспорт
Найближчі станції метро	Архітектора Бекетова
Зовнішні посилання
У проєкті OpenStreetMap	пошук у Nominatim
Мапа
Вулиця Дарвіна у Вікісховищі

Вулиця Дарвіна, до 1920-х Садово-Куликівська — одна з вулиць у центрі Харкова. Розташована в історичному Нагірному районі та адміністративному Київському, на так званій Куликовій горі. Названа у радянські часи на честь засновника еволюціонізму британця Чарльза Дарвіна. Відрізняється великою кількістю пам'яток архітектури. Довжина вулиці 0,610 км^[1].

Вулиця Дарвіна починається від вулиці Григорія Сковороди поруч зі станцією метро Бекетова і далі йде в бік річки Харків. Протяжність вулиці становить близько 700 метрів, вулиця є відносно короткою, і проте, жвавою. Вулиця Дарвіна закінчується поворотом на Куликівську вулицю.

На початку другої половини 18 століття вся величезна ділянка Нагірного району від нинішніх проспекту Героїв Харкова до вул. Гуданова і від Журавлівського схилу річки Харків до вул. Григорія Сковороди належала полковнику Харківського козацького полку Куликовському. За його прізвища названа була Куликова гора, де і розташувалися вулиці Куликівська та Садово-Куликівська (Дарвіна).

Цікаво, що колишня мільйонерка Куликовська проживала на Садово-Куликівській на своїй колишній землі в одній з кімнат свого колишнього будинку вже в СРСР до кінця 1920-х років, а її син гвардії полковник Кірасирського полку Микола Куликовський, що став 4 листопада 1916 чоловіком сестри Імператора Миколи Другого Ольги Олександрівни, в цей момент вже був в еміграції, в Данії, на батьківщині матері своєї дружини.

Вулиця отримала початкову назву у 1804 р. У роки німецької окупації Харкова (1942—1943) вулиці поверталася історична назва.^[1]

Наприкінці 19 та на початку 20 століття на вулиці побудували низку особняків. До війни вулиця була тупиковою.^[2]

• Будинок № 1 —Триповерховий житловий будинок, побудований Комгоспом у середині 1920-х років на розі вулиці Григорія Сковороди, на місці, де раніше знаходився будинок купців Пономарьових. На фасадах простежувалися спроби застосування форм українського бароко. На початку 1930-х років був надбудований до 5 поверхів, при цьому елементи первісного декору були втрачені.^[3]
• Будинок № 4 — Двоповерховий житловий будинок з високим цокольним поверхом збудований у 1915 р. за проєктом архітектора І. І. Тенне (можливо, проєкт будинку він виконав разом із архітектором О. І. Ржепішевським). В оформленні фасаду поєднуються елементи модерну та класицизму, він прикрашений ліпними деталями та жіночими статуями. У будинку знаходилися чотири квартири підвищеної комфортності. Будинок належав купцю Е. Д. Молдавському, в одній з квартир жив сам Тенне. У 1917 р. будинок купив у Молдавського лікар Гехтман. Після жовтневого перевороту він був націоналізований, в ньому розмістилося Управління Уповноваженого наркомата Іноземних справ при Раднаркомі УРСР. У 1934 році, після переведення столиці до Києва, у будинку розмістився Будинок Лікаря. Після німецько-радянської війни у ньому розміщувалися Київський районний комітет КПУ, потім — міський комітет ЛКСМУ, а нині його займають комерційні організації.^[4][3]
• Будинок № 3/5 — Житловий будинок з дитячим садком на першому поверсі, збудований у 1950-х роках за проєктом архітектора В. Г. Висневського для співробітників інституту Південдіпрошахт.^[3]
• Будинок № 8 — Особняк, побудований у 1880 р. за проєктом архітектора Ф. А. Ніценка для колезького секретаря Н. Ф. Темпінського. Нині у ньому міститься одне з відділень Харківської міської студентської лікарні.^[3]
• Будинок № 9 — Особняк Рижових, збудований у 1911 р. за проєктом архітектора В. В. Величка. В даний час в ньому знаходиться Харківська обласна організація Національної спілки архітекторів України. Одноповерхова з боку вулиці та двоповерхова з двору будівля збудована у стилі неоренесансу. Фасад оздоблює колонада іонічного ордера. Палисадник перед будинком огороджений кованими металевими ґратами. Позаду будинку розташований сад, в якому знаходиться альтанка-ротонда іонічного ордера.^[4][3]. З 1919 по 1922 роки у будинку знаходилася Харківська НК.
• Будинок № 10 — Поліклініка Харківської міської студентської лікарні. Збудована у 1970-х роках за проєктом повторного застосування, розробленим для Москви архітектором Р. Рабіновичем та інженером Лавровським (за участю архітектора В. Плішка). Прив'язку проєкту виконано в інституті «Харківпроєкт». На фасаді встановлено пам'ятну дошку колишньому головному лікарю студентської лікарні, заслуженому лікарю України Маї Григоровні Фоміній (1935—2012)^[5] На місці цієї будівлі знаходився будинок, де жив і помер поет, ректор Харківського університету П. П. Гулак-Артемовський. Пізніше на цьому ж місці стояв будинок купця Єнуровського, в якому під час гастролей у Харкові гостював Ф. І. Шаляпін.^[3]
• Будинок № 11 — Особняк, збудований у 1911 р. у стилі модерн для директора заводу сільськогосподарських машин товариства «Гельферіх-Саде» Ч. Г. Блеккі, який був також віце-консулом Великої Британії. за проєктом архітектора В. Г. Гауша.^[4] (за іншими даними Гауш був техніком та будував цей будинок, чи належить йому авторство проєкту — невідомо^[3]). У даний час — будинок Харківської організації Національної спілки художників України^[6]
• Будинок № 13 — Особняк у мавританському стилі, побудований у 1896 р. архітектором О. М. Бекетовим для підприємця та вченого Дмитра Олексійовича Алчевського^[7]. У 1903 р. у зв'язку з фінансовими труднощами будинок був проданий Алчевським Товариству трудящих жінок. В ньому відкрили дитячий садок, а в 1911—1912 роках прибудували з північного боку ще один корпус (архітектор М. Ф. Піскунов), після чого у будівлі було відкрито гімназію. Вхід до неї був передбачений з боку Каплунівського провулка (нині вул. Манізера). У 1924 році гімназію перетворили на середню школу № 1 (нині — Харківська гімназія № 1).^[3][8]
• Будинок № 15 — Багатоквартирний житловий будинок, що належав Є. Д. Молдавському, побудований у 1913 р. за проєктом архітектора О. І. Ржепішевського, виконаний у варіаціях стилю модерн.^[3]
• Будинок № 17 — Житловий будинок, побудований у 1903 р. архітектором О. М. Бекетовим. У подальшому був надбудований без участі Бекетова^[3]
• Будинок № 19 — Кооперативний житловий будинок № 19 «Будпроєктувальник», споруджений у 1930-х рр. на місці одноповерхових особняків^[3].
• Будинок № 21 — Особняк лікаря Ф. В. Писнячевського, побудований архітектором О. М. Бекетовим у 1903 р. у неоренесансних формах.^[2]
• Будинок № 23 — Особняк купця П. В. Маркова, побудований архітектором О. М. Бекетовим у 1903 р.^[3]
• Будинок № 25 — Особняк М. І. Зубовської, побудований у 1887 р. за проєктом архітектора А-М. Томсона.^[3]
• Будинок № 27— Особняк професора Коваленка, побудований у 1887 р.^[3]
• Будинок № 29 — побудований архітектором О. І. Ржепішевським у 1917 р. у стилі модерн, нагадує готичні житлові будинки середньовічної Європи. Будинок споруджений для театрального діяча та режисера М. М. Синельникова.^[2] Синельников проживав у квартирі, що займала бельетаж, а решта квартир здавалися в оренду.^[3] На фасаді будинку встановлена дошка на честь Синельникова^[9]: «В цьому будинку в 1913—1939 роках мешкав видатний актор, режисер, педагог, Народний артист УРСР Синельников Микола Миколайович (1855—1939)».
• Будинок № 31 — Власний будинок архітектора В. В. Величка, збудований за його проєктом у 1901 р. В архітектурі будинку використано елементи готичної та романської архітектури.^[2]
• Будинок № 33 —Особняк у стилі модерн, автор проєкту — ймовірно, архітектор М. Є. Компанієць. Був надбудований у 1930-х рр.^[3]
• Будинок № 35 — Особняк, побудований на початку 20 століття невідомим архітектором у стилі модерн.^[2]
• Будинок № 37 — Житловий будинок академіка архітектури О. М. Бекетова, побудований ним для себе та свого друга художника професора М. Р. Пестрикова у 1912 р. у стилі неокласицизму. У квартирі Пестрикова у 1929—1941 рр. жив художник М. С. Самокиш. У цьому будинку й нині проживають спадкоємці Бекетова.^[3]

Поруч з вулицею було побудовано в 1885 Харківський технологічний інститут (зараз НТУ ХПІ).

• Після «харківського краху» та самогубства або вбивства тестя академіка Бекетова промисловця Олексія Алчевського в травні 1901 після нього залишилися великі борги. Теща Бекетова продала садибу з садом, а академік архітектури Бекетов змушений був продати свій особняк товариству автомобілістів та потім побудував собі двоповерховий будинок 37 в кінці Садово-Куликівської, над Журавлівськими схилами, де ділянки були дешевші та місце не таке престижне. Сам архітектор з родиною жив на другому поверсі, а нижній здавав. Серед мешканців були художник М. Р. Пестриков, а з 1929 р. до 1941 р— відомий баталіст Микола Самокиш.^[3]
• У тій же до-і післяреволюційній квартирі Бекетова на Садово-Куликівській (вул. Дарвіна) досі проживають його онуки Ф. Рофе-Бекетов^[10] і В. Рофе.

Куликівська вулиця
На цій вулиці євреї з ранку до вечора кишать,
а щоб їм було веселіше, влаштований тут «Слов'янський сад».
Цвіте він влітку та зимою, галасуючи єврейським натовпом...

— Іванов Василь (Шпилька), «Путівник по Харкову», 1890^[11]

• 
  Будинок архітектора по вулиці Дарвіна, 9
• 
  Будинок архітектора по вулиці Дарвіна, 9
• 
  Харківська гімназія №1, вул. Дарвіна, 13.
• 
  Будинок по вул. Дарвіна, 23.
• 
  Будинок по вул. Дарвіна, 25.
• 
  Будинок по вул. Дарвіна, 29.
• 
  Будинок по вул. Дарвіна, 33.
• 
  Будинок по вул. Дарвіна, 35.
• 
  Будинок по вул. Дарвіна, 37.
• 
  Пам'ятна табличка на одному з будинків вулиці

• Лейбфрейд А. Ю., Реусов В. А., Тиц А.А. Харьков: Архитектура, памятники, новостройки. Путеводитель. — Харьков : Прапор, 1985. — С. 80-82. — 10000 прим.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Вулиця Дарвіна (Харків)

• Вулиця Дарвіна [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.] // Історико-інформаційний довідник «Вулиці та площі Харкова»