Вікіджерела

Ласкаво просимо у Вікіджерела,

вільну бібліотеку!

Зараз у Вікіджерелах 465 852 сторінки, 128 470 книжок, творів, документів та інших текстів, 1810 авторів та авторок.

Календар

15 травня

1854 — народився Іван Горбачевський, український вчений, термінограф, громадсько-політичний, освітній діяч
1857 — народився Андрій Чайковський, український письменник, адвокат
1867 — народився Сергій Дрімцов, український композитор, фольклорист, журналіст, громадський діяч
1873 — народився Павло Скоропадський, гетьман України, український державний, політичний і громадський діяч, військовик
1893 — помер Іван Манжура, український поет, фольклорист, перекладач
1935 — помер Казимир Малевич, український художник-авангардист польського походження, педагог, теоретик мистецтва
1939 — помер Павло Ковжун, український графік, маляр, мистецтвознавець

Вибрана проза

За сестрою. (Краків, 1941) Андрій Чайковський
… — Ну, добре, мені вже тепер нікуди їхати, а просто додому. — А хіба ж ти не втікав в Україну? — Ні! Мене післав пан по знахаря. В степу знахар славний живе. Я знаю його печеру. У мого пана син недоліток занедужав; що й робили, нічого не помагає. Так бранці переповіли панові про нашого знахаря. А він мені дідусем по мамі приходиться. Так пан Мустафа кличе мене, гладить по голові та й каже: „Їдь по того славного чоловіка, бери найліпшого коня з мого табуна, хай приїжджає сюди. Я його золотом обсиплю, як він поможе. Коли не привезеш, каже, то твоя смерть“. Тепер хай буде тому смерть, що мені не дав доїхати. Ну! Мустафа-ефенді гарненько тобі подякує… — А ти певно брешеш… — Незадовго побачиш, чи брешу. Їдьмо скорше… Татаринові стало страшно. Він знав, що Мустафа гострий чоловік і жартів не знає. Тепер ще Павлусь став поспішати. — Чому ти мені відразу цього не сказав? „Бо мені самому таке на гадку не прийшло“, подумав собі Павлусь, а голосно каже: — Тепер можу тобі сказати усе. У нас так: їдеш по знахаря для хворого, то не оглядайся позад себе, ані не кажи нікому, куди їдеш, а то вся знахорева сила пропала і хворому не поможе. Як прийдеш до знахаря, так він зараз тебе питає: „А не оглядався позад себе? Не казав нікому, куди їдеш?“ Ти скажеш правду, то він і вусом не моргне і не поїде. А коли ти оглядався, або сказав, а збрешеш, то він поїде, але не вилікує. Тому я тепер до знахаря не поїду, бо коли б збрехав і він приїхав, а не поміг, то Мустафа-ефенді йому голову відрубати накаже; а мені його шкода, бо кажу тобі, він мені дідусем приходиться і славний знахар. Йому 150 років з роду. Борода в нього по саму землю, а вії такі, що ціле лице заслоняють. Казала моя покійна бабуся, царство їй небесне, що він вродився з зубами, з оселедцем і з вусами.
		page=
читати далі…

Вибрана поезія

Іван Манжура

Струни. Том II. (Берлін, 1922)

ЛЕЛІЇ.

У пишних палатах якогось маґната
Розкішні лелії цвіли;
Їх люде здалека, де вихор та спека,
На втіху собі завезли.
Любують їх очі веселі дівочі,
А часом і хмурний маґнат
На них як погляне, нудьга ураз тане,
І пруг на чолі вже не знать.

Оттак вони пишні, усякому втішні,
Мир в серце людське подають,
А люде не знають і гадки не мають,
Як сльози в ночі вони ллють.

Чогож то їм шкода? Аджеж і урода,
І розкіш і шана їм є…
Не люба їм шана у гордого пана, —
Їм краще убоге своє,
Їм краще у бідній країні їх рідній
За панську ту ласку здались
І спека пекуча і вихор летючий,
Що їх опалили колись.

Так ти, моя крале, з далекого краю,
Неначе лелії мої:
Здається й на волі, у шані і холі,
Та все бо не в ріднім краї.
Твій погляд ясненький, твій сміх веселенький
Та щирая ласка твоя
Усіх нас єднають, усіх нас вітають,
Як тихая з неба зоря.
Поглянеш із боку (нехай бо — нівроку!)
Тай скажеш: „Життя тобі — рай;“
А всеж твоя втіха — поплакати зтиха,
Згадавши веселий свій край.